Монолог мами: «мою дитину кривдять у дитячому садку…»

328

Моя дочка прийшла в дитячий сад в чотирирічному віці. Такий собі мамин хвостик… Вона потрапила в групу дітей, багато з яких ходили в сад з ясел – тобто на той момент вже два роки. І це, звичайно ж, позначилося на їх самостійності та вміння «вирішувати питання».

Читайте також:Монолог мами: «Як ми пережили непросту адаптацію в дитячому садку»

Дитячий сад – мініатюра суспільства дорослих людей. Всі діти – різні: амбітні, тіхоні, забіяки, делікатні. В саду ми зіткнулися з тим, що доньку спочатку стали ображати: іграшку заберуть, штовхнуть. Агресії вона раніше не бачила, тому не знала, як на неї реагувати. У нашій родині не кричать, не лаються, не б’ються. Тому моя дитина – делікатний і спокійний.

Спочатку я її вчила реагувати так на кривдників: говорити про те, що їй це не подобається. Наприклад: «Мені не подобається, що ти забираєш у мене іграшку. Поклади її назад». Але, як виявилося, делікатністю вирішувати питання вдавалося лише в рідкісних випадках. На хуліганів це не діяло.

Але коли в групі виникла ситуація з дівчинкою, яка, як «сірий кардинал» намагалася налаштувати інших малюків проти моєї дочки, я втрутилася. Поговорила з її мамою, але там мене не почули. Як раз той випадок, коли яблуко від яблуні недалеко падає.

Під час чергової ситуації, коли була спроба образити моєї дитини (штовхнули в роздягальні), я дозволила доньці застосувати відповідні дії: штовхнули – штовхни сильніше, щоб неповадно було, вдарили – дай здачі, але сильніше. Мені самій неприємно про це говорити, бо це не та модель поведінки, до якої я звикла. Але з людьми треба говорити на їх мові. І якщо дитина не розуміє слів «Мені не подобається, коли ти мене штовхаєш», він зрозуміє лише спілкування на своїй мові.

Читайте також:Порада дня: не вирішуйте за дитину її проблеми з іншими дітьми, а допомагайте

Зазначу, слова про те, що я дозволяю доньці відповідати агресією на агресію, та сама мама запам’ятала. І «сірий кардинал» підступи більше не будувала.

Добрим, білим і пухнастим бути не можна. Заклюють! Але і битися теж не можна, адже неадекватних людей (і дітей) багато. Зараз я вчу доньку того, що потрібно вміти прораховувати ситуацію і не спілкуватися з тими, хто їй не підходить. Тому в школі вона дружить з парою дівчаток і хлопчиків – всі діти схожі з нею за темпераментом і манері поведінки.

Або ось інший випадок. У доньки є однокласниця, яка кілька років займається карате. У неї розмова з кривдниками короткий: штовхнули – відразу в ніс кулаком. Перегин? Думаю, так. Адже візаві може виявитися сильніше, і новий удар вже прилетить до неї. А ніс треба берегти.

Монолог мами: «Я навчила дитину правильно вихлюпувати негативні емоції»

А днями чула в гардеробі, коли допомагала доньці переодягатися перед заняттями гімнастикою, як незнайомий мені тато буквально науськивал сина: «Буде приставати, ти йому відразу в морду». Сказати, що шокувало – нічого не сказати. По-перше, слово «морда». Ну як так? По-друге, з такими татами і виростає покоління агресивних людей.

Я чудово розумію, що іноді треба давати відсіч силою. Це в тому випадку, якщо немає (!) можливості вирішити питання словами – коли кривдник, в силу виховання, не сприймає іншого способу комунікації. Завжди треба бути розумнішими!

На мій погляд, мами вчать дітей поводити себе в ситуації, коли тих задирають приблизно так:

  • перші говорять: «Спочатку скажи, що тобі так робити не треба. Поговори, а потім приймай заходи по ситуації»;
  • другі вчать: «Відразу бей, щоб потім до тебе ніхто не ліз»;
  • треті радять: «Ти з ним взагалі не розмовляй і поруч не будь, щоб не чіплявся».

А як ви вчите дитину вести себе в проблемній ситуації з кривдником?

Всі фото: Depositphotos